Пусть огонь, пусть вьюга, и пусть не поймет никто,
Пусть надежда скрыта под грудой казенных рифм,
Это - мудрость, призвание, истина, это - то,
Для чего выбивает сердце свой чёткий ритм.
Это миг, это вечность, смех и тяжёлый стон;
Ни сковать огнём, ни в элегию уложить.
Это просто - до боли, до слёз... Это просто то...
Это точно то, от чего столь прекрасна жизнь!
Пусть любовь не всегда мудра. Но всегда права.
Я ложусь на землю и слушаю шорох трав,
Нет надежды, нет веры, Пускай! Не шуми, трава!
Я надеюсь. Я верю. Кто скажет, что я не прав?
Пусть уйдет мираж, оставляя дорожки слёз,
Пусть покинет, не попрощавшись, внезапно, - жизнь,
Растворится жестокое "Я" в бесконечном "Ты",
Вот воисстину то, для чего суждено прожить.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Вот прочитала твое стихот. про мужское сердце-захотелось почитать что-то твое еще.Этот стих-прекрасный.Так здорово,когда все-настоящее.Чувства,любовь,человек.В твоих стихах это очень чувствуется.Желаю остаться таким Настоящим навсегда.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
